Вірші про маму для дітей 9-10 років
Вірші про весну для дошкільнят
«Я тебе люблю!» або Жарти Святого Валентина
Дванадцять місяців. Леонід Куліш-Зіньків
Вірші про дружбу для дітей 9-10 років
Сонна Красуня. Уїльям Бедфорд
Посівалки для дітей 9-10 років
Колядки українською мовою для дітей 5-6 років
Жартівливе оповідання про любовні перепетії в школі.


Маринка вже склала всі свої речі в сумку. Залишалося тільки вдягтися і можна було вирушати додому. Та коли вона діставала пальто зі своєї шафки під таким суворим номером 13, помітила на дні згорнутий у декілька разів папірець. Маринка розгорнула і... це було щось неймовірне! Великими друкованими літерами було акуратно виведено: «Я тебе люблю!»
За секунду в голові дівчинки промайнули тисячі думок, запитань і різних речей. До тями її привів, мов шкільний дзвоник, голос найкращої подруги Уляни:
Марино, ти можеш одягатися швидше?! Я через тебе запізнюся до музичної школи!
Маринка хутко засунула папірець у кишеню і побігла доганяти подругу. Всю дорогу дівчинка не могла зосередитися на тому, що розповідала, ні на мить не стихаючи, Уляна.
Що з тобою? Ти мене зовсім не слухаєш, — щось запідозрила подруга вже біля свого під'їзду. — Зайдеш до мене, як я повернуся після своїх мученицьких страждань у музичній школі? Хоч би на честь свята відмінили заняття. Так ні...
А що, сьогодні якесь свято?
Ну ти справді дивна! Сьогодні ж День святого Валентина. Добре, я побігла...
«День святого Валентина... Я просто не можу в це повірити... Хто б це міг бути?.. І що ж мені тепер робити...» — 3 того часу, як прийшла додому, Маринка не могла всидіти на одному місці й хвилини.
То знову розгортала та уважно читала записку, наче там могло з'явитися ще щось, то підходила до дзеркала і пильно-пильно вдивлялася. «Що ж робити...що ж... Ой! А якщо це жарт?! А якщо хтось просто вирішив поглузувати з мене?... Так і є. А я дурепа... Розмріялася! А якщо не жарт... Мабуть, треба було відразу розказати про все Уляні. У неї завжди є відповіді на будь-які запитання, у неї не буває невирішуваних проблем чи запитань без відповідей. Може, зателефонувати?..»
Через хвилину зі слухавки лунав дзвінкий голос:
Чого ж ти мені відразу не сказала?! Що, так і написано? Ще хвилину, і я б пішла до музичної школи! Що? Та яка там вже школа, коли тут такі справи! Зараз буду. Без мене — жодного зайвого кроку...Кажеш, у шафці на дні... Все — біжу.
І ось вже Уляна щебетала над запискою.
Ти що, ніякі це не жарти, не насмішки! Це ж справжня любовна записка! Повір мені, я в таких справах розбираюся добре. Я передивилася стільки романтичних фільмів, що можу зробити стовідсотковий висновок: один із наших однокласників у тебе закоханий!
Але ж це просто неможливо...
Як бачиш, неможливе також буває. Але ми теж не будемо сидіти, склавши руки. Спочатку визначимо, хто наш, тобто твій, таємний шанувальник. Неси альбом з класними фотографіями.
Тут і почалося. Хто-хто, а Уляна точно не збиралася сидіти на місці. Вона кожного дня придумувала якісь нові плани по виявленню таємного шанувальника Маринки, після уроків сама ретельно обстежувала шафку під таким суворим номером 13 (чи, бува, не з'явиться ще якась записка), змушувала Маринку розказувати все підозріле. Правда, нічого підозрілого Маринка не помічала. Уляні ж воно ввижалося скрізь. А одного разу подруга зручно вмостилася на Маринчиному ліжку й урочисто промовила:
Можеш мене привітати, я нарешті знаю, хто написав тобі записку. І це моє остаточне рішення. Немає ніякого сумніву, що це — Олег.
Але ще вчора ти казала, що запідозрила Сашка Лук'яненка.
Ні, це вже точно. Послухай, я все перевірила. Бачила б ти, як він на тебе дивиться! І в день святого Валентина він був якийсь розгублений. Та і почерк у нього такий самий...
Але ж записка написана друкованими літерами.
Повір мені, професіонала не зіб'єш зі сліду нічим. Та у нього на лобі написано, що він закохався в тебе по самі вуха.
Сперечатися з Уляною було марно. На уроках Маринка стала нишком поглядати на Олега і хоча зустрічних поглядів не помічала, але ненароком відкрила для себе, що дуже хотіла б, щоб він був справді закоханий в неї... і не розуміла, чому раніше зовсім не звертала на нього уваги.
Слухай, чого це Маринка постійно зиркає на тебе? Чи не закохалася? Ото був би номер, — сказав якось Олегові його сусід по парті Ігор, який любив крутитися по сторонах і помічати геть усе, що не стосувалося уроків.
Постійно тобі щось здається...
Але потім і сам Олег став помічати на собі погляди дівчини. «Дивно, вже не один рік провчилися разом, а Маринки я наче зовсім і не знаю... Цікаво, про що вона мріє, чим захоплюється...» — думав Олег. З кожним днем все більше він думав про неї, і все більше вона йому подо¬балася. А одного дня, в суботу, він зателефонував Маринці й запросив її до кінотеатру.
Уляна була сама не своя, коли дізналася про ці події.
І лише друг Ігора незадоволено бубонів на уроці:
Я б тобі не радив зв'язуватися з цими дівчиськами. Від них нічого доброго очікувати не можна. На день святого Валентина, наприклад, признався в коханні Оленці — підкинув записку в її 13 шафку. І що ти думаєш! Ходить — кирпу гне, наче і не помічає! Всі вони однакові...
Дурнику, — почувся Оленчин голос з парти позаду,— моя шафка під номером 12
Автор Оксана Чорновіл

При копіюванні матеріалу прохання вказувати автора і джерело.