МАВП’ЯЧІ МРІЇ
Зараз тих гороскопів розвелося – хоч греблю гати! Так от, за одним із них ( китайським чи японським) наш клас усі поголовно – мавпи. Ба ні! Брешу! Ще є один півень. Його навіщось раніше до школи віддали. Мабуть розум з нього так уже пер, що не могли далі терпіти. Ви можете здивуватися, але саме цей півень Митя Горошко у нашому класі відмінник. А всі інші вчаться, хто як може. Як любить говорити Тетяна Антонівна, наша класна керівничка учителька мови та літератури – мавпи є мавпи. Тут ми з нею не згодні. Гороскопи не ми повигадували. І мавпа в них – не найгірша тварина! Може краще було б, щоб вона опікувалася класом щурів чи драконів? У третьому он одні свині, та й то їм ніхто тим не цвікає! Зате наш клас дуже дружний, як мавп'яча зграя. Свого півня також не ображаємо.
Нашу ж Тетяну Антонівну любимо за те, що вона велика вигадниця! Заставляє писати твори на різноманітні теми, хоче розвинути нашу творчу фантазію. Добре, що в нас у класі є крута Людка, яка має вдома комп‘ютера з інтернетом. Без Людки розвивати творчу фантазію було б важче. От приміром, на початку навчального року нам прийшлося писати твір на тему “Моя улюблена тварина”. Ми гуртом нагрянули до Людки додому, і вона кожному роздрукувала аркушик з інформацією про ту чи іншу звірину. Додавай тільки від себе декілька речень про любов до отриманого звіра – і твір готовий! Правда, хто догадався принести Людці шоколадку, чи, на крайній випадок, жуйку, тому дістався кращий звір, а вже іншим – усякий непотріб на зразок козла-муфлона, опосума чи скунса. Тетяна Антонівна дивом дивувалася потім, як це ми змогли полюбити тварин, яких раніше в очі не бачили! А Петю Суходольського навіть назвала безстрашним, за те, що він любить гадюку. Хоч то не Петя любить змій, а крута Людка недолюблює Петю, бо підсунула найгіршого аркуша. Тільки півень Митя Горошко не ходив до Людки, а писав твір про якогось свого паршивого кота.
Минулої п’ятниці Тетяна Антонівна зайшла до класу на урок літератури з загадковим виразом обличчя, і всім стало зрозуміло, що знову будемо писати твір. Справді, вчителька почала здалеку про прекрасні мрії і про те, що всі професії важливі.
– Завтра будемо писати твір на тему “Ким я мрію стати”. Пропоную подумати вдома над тим, про що будете писати. Головне не кількість речень, а важливість вашої мрії – закінчила Тетяна Антонівна.
Ми вийшли з школи після уроків і обступили нашу круту. Навіть Митя Горошко переминався з ноги на ногу неподалік. Та Людка засмутила, що в інтернеті про мрії нічого немає.
– Напишу, що мрію наїстися котлет, тому хочу стати свинарем! – гордо виголосив товстий Руслан на прізвисько Пончик.
Краще вже директором птахофабрики, – задумливо мовив практичний Гена Сандлер, а Руслан зазначив, що свинячі котлети таки кращі за курячі.
Знявся гамір. Говорили всі разом, але путнього нічого нікому не приходило в голову.
– Подивлюсь я ще раз у комп’ютері, – манірно закотила очі Людка, – але нічого не обіцяю...
На другий день всі поприходили до школи раненько. Твір про мрію не виходив з голови. Тільки крутої не було. Аж ось влетіла засапана в клас та заволала, кидаючи портфеля на парту:
– Людоньки! Що я знайшла в Інтернеті! Гороскоп друїдів!!!
І потрясла над головою роздрукованим аркушем. Від Людки чекали не того, та все ж зацікавлено підходили і читали дивний гороскоп. Виявляється, ми всі – дерева. Ясен, кипарис, яблуня, горішник... Не клас, а цілий шкільний сквер. Всіма деревами опікуються могутні та мудрі друїди. А найголовніший друїд – і взагалі маг та чарівник.
– Я вирішила у творі мріяти стати друїдшею...– змовницьки затараторила Людка, – Тільки цур, за мною не повторяти!
Краще б вона цього не говорила... Мрії були описані без проблем, і ми з нетерпінням чекали, коли ж Тетяна Антонівна перевірить наші твори. Через декілька днів учителька зайшла до класу і бухнула пачкою зошитів з творами об стіл.
– Всі отримали незадовільні оцінки, – роздратовано докоряла вона, – бо написали про одне й те ж – хочуть бути друїдами. Ви не друїди, ви – мавпи, бо мавпуєте одне за одним усякі дурниці. А від тебе, Митю, я не чекала мрії про головного друїда. Я думала, що маю в класі відмінника, а виявляється, бачу перед собою – найголовнішу мавпу.
. Любитель котлет Руслан Пончик стусонув головного друїда у плече і показав великого пальця. Маг та чарівник широко посміхнувся.
– І чого тільки тобі так весело?! – з досадою знизала плечима Тетяна Антонівна. Вона не розуміла радості півня, якого щойно прийняли до мавп’ячої зграї.