_1.jpg)
Сонна Красуня просто обожнювала спати. Вона засинала у ванні і ковтала мильні бульбашки! А колись заснула на найцікавішому розділі Королівського Роману! Полюбляла принцеса дрімати і тоді, коли король роздавав нагороди на спортивних змаганнях.
Сонна Красуня була найсплячішою принцесою в усьому світі! Але вона була дуже гарною, тож кожен був просто у захваті, коли бачив її прекрасні блакитні очі та рожеві щічки.
Королю вже дуже набридло, що його дочка постійно дрімає.
- Що відбувається з моєю любою донечкою? – постійно питав він. І врешті викликав до себе найкращих лікарів у королівстві.
- Нехай спробує заснути у ліжку, встеленому кропивою, і ходить без взуття! – порадив перший лікар.
- Змушуйте її пити холодну воду і нехай усі вікна в спальні будуть постійно відчинені! – звелів другий.
- Нехай вона засне, а потім голосно крикніть „Підйом!”, - запропонував третій.
- Ех, краще залиште мене в спокої з такими порадами, - розлютився король.
Він вже не раз чув усі ці рекомендації. Жодна із них ніколи не допомагала. Навіть навпаки – деякі викликали в принцеси жахливу алергію.
- Що ж робити, - розгублено бурмотів король і не знаходив відповіді на своє питання.
Одного дня до тронної зали увійшов дуже старенький лікар. Він підійшов до королівського трону і низько уклонився. Та так і залишився стояти! Нарешті всі зрозуміли, що сам він не розігнеться через ревматизм, тож поспішили йому на допомогу.
- Підніміть його! – звелів король. – Навіщо ти вибрався з ліжка? – зітхнувши, запитав він старого, коли той врешті зміг стати прямо.
- Мені здається, я здогадуюся, чому принцеса постійно спить чи дрімає, - мовив лікар. – Минулої ночі я дещо згадав. Того року, коли народилася принцеса, я був улюбленим королівським ліка...
- Сподіваюся, ти не будеш нас втомлювати своїми спогадами? – нахмурився король.
- ... тоді у палаці жила зла чаклунка, - продовжував старий лікар, не звертаючи уваги на запитання короля. Він був глухуватий, тож міг не відповідати на його запитання, не боячись, що втратить голову.
- Власне, вона не була дуже злою, - виправився лікар. – Швидше за все, їй бракувало терпіння. Колись вона мріяла стати чаклункою, але не склала іспитів і її виключили зі Школи Чаклунів. Ця жіночка доглядала нашу принцесу.
- ТО ЩО ВОНА НАКОЇЛА? – королю врешті урвався терпець.
- Одного дня вона була дуже роздратована й вигукнула закляття, - вів далі старенький лікар. – Я чув, як вона мовила до принцеси: „Ти така сонна, що маєш спати сто років!”. Потім вона мала сказати іншу половину закляття – про око тритона та жаб’ячу лапу, але забула. А потім утекла, і з того часу її ніхто ніколи не бачив.
Король аж зблід, почувши це. Він почав важко дихати й заплющив очі. А потім зняв корону й почав витирати її рукавом. Так він завжди робив, коли був чимсь засмучений.
- Тож закляття не спрацювало, - мовив лікар. – Нічого не було сказано про око тритона й жаб’ячу лапу. Власне, то було півзакляття... І тепер маємо Сонну Красуню, а не Сплячу. Усе просто!
Коли король закінчив протирати рукавом свою корону, старенький лікар уже давно повернувся в своє ліжко. А перед троном схилився королівський поет.
- Мій повелителю! – звернувся він до короля. – Я знаю одну стару казку. І знаю, чим може закінчитися наша історія.
- Справді? – розлючено проревів король. – Сподіваюся, ця історія має гарно закінчитися! Бажано словами „І жили вони довго і щасливо” – адже саме за це я тобі плачу!
- А казка закінчується просто, - зауважив поет. – Прекрасний принц скаче королівським садом, потім знаходить у замку Сплячу Красуню, цілує її – і вона прокидається! А оскільки ми маємо справу з лише половиною закляття, нам, мабуть, і принц не знадобиться. Вистачило б і поета!
Король почервонів від люті, мов помідор.
- Ніхто не буде скакати в моєму саду! – заволав він. – А тим паче цілувати принцесу! Особливо це заборонено королівському поетові! Тож геть звідси! І придумай краще закінчення цієї історії!
Тож усе залишилось без змін. Сонна Красуня продовжувала дрімати усюди, де тільки могла. Однак вона так мило всміхалася уві сні та в ті короткі миті, коли не спала, що всі довкола були в неї закохані.
Новини ж швидко розлетілися по всьому королівстві. Королівський поет не втримав язика за зубами – і розповів усім про те, як можна вилікувати Сонну Красуню. І під стінами замку почали збиратися принци з усіх куточків країни. А поводилися вони не найкращим чином!
Одного принца знайшли серед троянд – він збирав їх у величезний букет.
- Зваріть його у котлі! – розлютився король. Але охоронці просто вигнали принца із саду, велівши не повертатися.
Іншого принца знайшли на яблуні – він спилював гілля.
- Киньте його до в’язниці! – вигукнув король. Охоронці ж запакували принца в папір, наклеїли на нього марки і відправили батькам.
А ще один красень сидів посеред городу й викопував моркву та ріпу.
- Утопіть його в болоті! – кричав король.
Охоронці ж посадили принца-хулігана у візок, повезли до берега моря й відправили на батьківщину першим-ліпшим кораблем.
Сонній Красуні усе це здавалося надзвичайно смішним.
- Ох, ці чоловіки! – хихотіла вона, червоніючи від задоволення. – Вони роблять усе це, щоб трохи розім’ятися!
- Та ні, вони зовсім не розім’ятися хочуть! – розгнівано заперечував король.
Королівські сади перетворилися на казна-що. Усі садівники повтікали світ за очі. Їм набридло постійно відбивати атаки принців.
- Нам потрібен новий садівник! – оголосив король. Новина долетіла до найближчого селища, і звідти прийшов юнак із необхідними інструментами.
Сонна Красуня ще ніколи не бачила такого гарного юнака. Він був смаглявим, а у вусі мав золоту сережку. Ще юнак носив старенькі червоні чоботи з гарної шкіри, начищеної до блиску. Очі його були блакитні, мов небо, - і принцеса не могла відвести від них свого погляду. Звали ж нового садівника Томом.
Дуже скоро Том посадив багато нових троянд та вилікував поранені дерева. Також він почав вирощувати різні овочі й постачав замкову кухню морквою та ріпою.
Працюючи у саду, він завжди наспівував, а Сонна Красуня, дрімаючи, вешталася за ним садом, перечіпляючись за вила та лопати, рвучи сукню та набираючи у волосся соломи. Однак усе це їй надзвичайно подобалося!
Протягом цілого тижня Том відновлював сади.
- Хочеш лимонаду? – запитала принцеса, коли він нарешті закінчив.
- Дякую, не відмовлюся! – відповів юнак.
І вони сіли випити лимонаду та зіграти в карти – у стару гру „Королі і королеви”. Коли ж Сонна Красуня виграла десяту партію підряд, то не втрималася з радощів, обійняла юнака і... поцілувала!
Коли вона це зробила, то перестала відчувала себе сонною. Це почуття зникло – немов полетіло геть над кронами старих яблунь, щоб більше ніколи не повертатися.
- Просто дивовижно! – прошепотіла принцеса.
- Що ти маєш на увазі? – запитав здивований і засоромлений садівник. Він звик до овочів та дерев, а з дівчатами мало спілкувався, тож для нього це було досить незвично. Проте йому сподобалося!
Коли король повернувся з конференції під назвою „Як позбутися лікарів”, принцеса й садівник вже закохалися одне в одного. Король був дуже задоволений, що його донечка більше не дрімає завжди й усюди, тож радо пристав на їхнє бажання одружитися якомога швидше. До того ж, Том не відмовлявся доглядати королівські сади! І жили вони після того довго й щасливо!
Не цілуй жаб. Історії про незвичайних принцес
Видавництво «Країна мрій»
